— Для людей, Стьопо, краса — то кров з молоком. А ми з тобою — молоко з кров’ю. Те саме, а люди очі заплюють. Розумієш?

Только за эту фразу, в контексте описаного в тексте, можно полюбить книгу.

Читается легко и быстро, рассказывается о любви на всю жизнь и на сколько сильно могут вообще любить. Много искренности и доброты, в перемешку с завистью и “сiльською поштою”.

Совсем не жалею о покупке. Начинаю “Рай. Центр”.

Книжка – пиздец.

Картинка, где в землянке в лесу возле станции метро Днипро бездомные дети насилуют семикласницу,ещё долго не забудется.

Умирающие отец и мать в полностью сгоревшем селе, их дочь, строящая курган на их могиле и голодные собаки…

Не зря автору дали премию “Коронация Слова”. Но, кажется, не за эту книгу, за ту что сейчас читаю.

Не осталось ни сил, ни ощущения боли
Тоской изъедена душа, как личинками моли
Все катится в пропасть, причем уже не в первый раз
И равен нулю смысл дружеских фраз
Все кому-то подарено, потеряно, продано
И сердце, кровью облитое, за ужином подано
Осталась только грязь на дне карманов одежды
И какое-то чувство, что-то вроде НАДЕЖДЫ…

Она слышит шаги, они все тише и тише
Он снова стал журавлем и будет жить где-то выше
Она его не ждет, она простила и плачет,
А тупая подруга ее НАДЕЖДОЙ дурачит
Время тихо уходит и наивная ложь
К запястью левой руки примеряет свой нож
НАДЕЖДА была и осталась напрасной
Она капает на пол липкой жидкостью красной…

Ты изначально один, но даже если есть друг
Он не увидит всех бед на ладонях твоих рук
Он за тебя не станет смелым, если ты оторопел
И за тебя сказать не сможет то, что ты сказать хотел
Он может только помочь, если что-то не так
Когда глаза твои застелет безысходности мрак
Когда слезы ровно делят на три части лицо
И не осталось НАДЕЖДЫ на себя самого
НАДЕЖДА — самообман, но все что у нас есть
И она ходит по рукам, продавая свою честь
ЭТА ЛЖИВАЯ ТВАРЬ ПЫЛЬ ПУСКАЕТ В ГЛАЗА,
Исчезая в тот момент, когда она так нужна
Она будет уходить и возвращаться много раз,
Всегда держа на расстоянии заветный алмаз
Я без НАДЕЖДЫ убит, тоской навылет прострелен,
Потому что я надеялся, а не был уверен

Музыка должна вызывать эмоции!

Спочатку звільнилась співробітниця. Не-а, звільнилась вона 2 неділі назад, і навіть свільнення не саме краще в цій новині. Вона звільнилась по своєму бажанні, бо давно хотіла і 2 неділі назад, але звільненяя людини, яка швидко стала товаришем, також приємно. Тому що це супроводжувалось посиденьками в пабі. І навіть, роблячи поправку на те, що був я там годину від сили та 50 грам віскі, це було радісно, приємно та буже весело!

Потім була поїздка додому за чужі гроші, бо їх хватило тільки на таксі по Киеву. Я не мудак ( хоча багато хто так вважає ), але чомусь в цьому місті поміняти мертвих американців після 5 години вечора, це те ж саме, що підстрелити кенгуру с рогатки в степах України! Поверніть абмєннікі, 450 слуг народу України, вони луччє чим ваші ж банки!

Вдома було спокійно, тихо та приємно. Іноді, спокій порушували п’яні друзі, такі ж сестри та дзвінки по телефону. В основному, залишок вечора проведено в ліжку під волаючий фільм, але з наближенням 00:00 слідуючого дня, все переверталося з ніг на голову. Спочатку повернулися дівки. П’яні. Голосні та скандуючі “Приїжжай, …, ми тебе чекаємо!”. Потім магічні … ( три крапки ) приїхали, але дівки знайшли собі другу пасію та поперлися гулять в ночі ( “меня ОНА поцеловала” – кричала девушка з радісним лицем та носилася по квартирі в дикою посмішкою ). Три_магічні_крапки ніграма не приймаючи до уваги вибігаючих та стрибаючих по квартирі дівок прийшло з пивом та вином і св’ято Діоніса продовжувалося по 3-4 годин ночі.

Ніч ( скоріше ранок, бо було 4 ) пройшли майже тихо ( а могло б бути й голоснішим ). 3 крапки хропіло, та падало з крісла, а я пив воду, їв кавуна, курив сигарки та всілякими справами пробував не спати, бо були ранкові справи. Ці години були самими приємними та, разом з тим, і важкими в ці 3 дні.

В пів на сьому подрібно були піднімати своє тіло, щоб виїжджати з Києва. Я б великим задоволенням залишився  б під теплою ковдрою дома, нікуди не їхав, провів би день на дивані та прибираючи в квартирі, але  – “труба завьот, впірьот в паход”!

…

8 година ранку, а я уже з другом встиг вислухати матюки від товариша, якого ми розбудили в вихідний, приїхати на інший кінець Киева та сісти в маршрутку з написом “Киев-Житомир”. Якраз з метро Житомирська й розпочалась моя поїздка в Дейниші, зустріч з кумом товариша, який “відслужив за мене в армії”, знайомства з кльовим хлопцем Ярославом та двома груповими білочками, що бігали по лісі!

В суботу, окрім поєздки в маршрутках, ми встигли: похрестити двох Тімових дітей, я спробував вдіти непосидющу піврічну Дашуню в церкві, зварити кльовий суп, втікати з Цуніком від добродушної хазяйки дачі, що не хотіла брати у нас гроші за морву, промокнути в під дощем, поспати годинку та віпити 2 літра горілки. Ще я персонально встиг почути фразу “давай випьемо, я тобі в палатку принесу 100 грам” та “Давай пити, бо буду співати” і таки я почув співи )

…

Ранок. Важко. Всім. Сухо в роті. Випиваєш 2 глотки – п’яний знову.

11 ранку, а вся ця гоп-компанія лазить в Дейнишах по скелям та чмокає від того, що всі вчора пили більше чим потрібно, щоб зранку лазити.

В другі половині дня, ми допили те, що мали випити вчора, зготували те, що мали зготувати вчора, та висміяли те, що мали висміяти протяггом року . Ще у нас якась чупакабра зжерла ковбасу.

І буквально годину назад, як я приїхав додому. Всю дорогу до Києва у мене на руках спала піврічна Даша та не випускала з своїх маленьких рук мого пальця. Було дуже приємно та тепло

От чому мені сподовався сьогоднішній weekend.

зи. Саме краще мабуть сталося в п’ятницю вночі та ці 2-3 години поїздки з моїм пальцем в руці Дашуні. Сіньтімінтальний я мабуть

Многие люди – симбиоз этих критериев. Многие люди – не что-то одно, а набор этих правил. Но, как правило, с этих отрицательных качеств как минимум одно да есть.

И я владею чертами характера, которые тут перечислены: особенно 4, 6,8 и 11. Нет ничего идеального. Есть только мелкое, уродливое существо Человек.

1. Германия
2. Голландия
3. Испания
4. Уругвай

А что вы скажете?

А из-за таких вот 8-летних детей как Калле Рованпера!